НАЙКРАЩИЙ ДЕНЬ

МОГО ЖИТТЯ

  • Admin

Пустеля Аравії

Оновлено: 19 січ.


Буваючи в різних країнах і нових містах маю звичку відвідувати краєзнавчі музеї або досліджувати місцевість у вільний від роботи час. І ось знову цей день настав: я маю вільний день і недосліджену мною пустелю буквально через дорогу від мікрорайону. Завантажую карту для оффлайн користування, беру легкі і теплі речі з довгим рукавом, воду, документи, власний і службовий телефон. Особливого вибору взуття не було, адже я у відрядженні по роботі, тому віддаю перевагу черевикам Lowa Zephyr GTX Low замість бігових Salomon Speedcross 4. Звісно, ходити по піску краще у більш високому взутті, яке залишилось вдома. Тож маємо те, що маємо.

Окремо зазначу, що досвіду пересування пустелею не маю. Мрія пройтися Олешківськими пісками зникла після тижня під сонцем на о. Джарилгач. Є лише інформація від місцевих про фауну, свої припущення і здогадки. Ну і, звісно, яскраві спогади від прочитаної книги "Дюна" Френка Герберта.

Перейшовши дорогу, я опинився на краю пустелі і переді мною відкрився безмежний світло-жовтий горизонт. Між хребтів дюн виднілися одинокі сухі кущі, а іноді дерева. Шляху не було, тому я вибрав собі перший орієнтир - висока дюна. Йшовши до неї, я зрозумів, що варто рухатись не по прямій, а траверсами, аби не втрачати і не набирати зайву висоту. Іноді я так робив на змаганнях зі спортивного орієнтування, коли був важливим запас сил.

Першим моїм здивуванням був той факт, що на площині і на хребтах пісок твердий. Можна йти доволі швидко і ноги не грузнуть. Але все по іншому на схилах і траверсах. Я свідомо обходив ями, бо не знаю їх природи, зато чув про сипучі піски. А ще треба врахувати той факт, що пару днів до цього пройшов невеличкий, по нашим міркам, дощ, що є взагалі рідкістю в цьому регіоні. Тому це спостереження стосується лише цієї пустелі. Звісно пісок потрапляв у взуття і довелось 5 разів його витрушувати. А от пісок найменшої фракціі потрапив в аж до пальців ніг, що призвело до незначного натирання шкіри.

Друге, що мене вразило, величезна кількість слідів від джипів, квадроциклів та мотоциклів. Сліди верблюдів теж знайшов. Але, нажаль, слідів людського перебування було багато. А саме: кострища, посуд, багато пляшок, палатка, навіть зламаний скейт. Як потім дізнався - ця частина пустелі популярна серед місцевих, особливо в зимовий період. Одразу згадав слова свого друга: "Культура - це те, як ти себе ведеш, коли ніхто не бачить". Про пляшки хочу зазначити окремо: половина з них були з водою. І я міг би легко за час свого дослідження зібрати 1,5 літри води. Можливо, це якась традиція залишати воду для спраглих?

Тож я йшов, шукаючі якісь орієнтири, які було б цікаво дослідити. На моєму шляху трапився невеличкий загін для верблюдів, декілька будинків на колесах і приватні поселення. Не маючи бажання турбувати місцевих своєю присутністю, я обходив їх здалеку. Сонце поступово наближалося до обрію, а вітер дув постійно протягом мого шляху. Як кажуть на волині: "дує по капронах". Тому було комфортніше прикривати обличя бафом.

Сонце зайшло за обрій і вітер став холодним. Настав час одягнути флісову кофту. Трохи обвітрені руки відчули полегшення від мякого матеріалу. Небо було ще світлим, а очі поступово адаптувались до темряви. Тому йти без ліхтарика було комфортно. Хоча в наплічнику був налобний ліхтарик і кишеньковий на 1200лм. Одягнувши світловидбиваючі стрічки на Кіпіш і Сову, я перейшов на нічний режим остаточно. Додому дійшов в повній темряві. Трохи втомлений, але щасливий. Перший пустельний досвід отримано, висновки зроблено. Є про що розповісти.


0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

НАШ БРЕНД

У СОЦМЕРЕЖАХ

Приєднуйтеся до нашої

спільноти у мережі

  • Facebook - серый круг
  • Серый Значок YouTube
  • Instagram - серый круг