Боржава неперевершена

Якщо би ви мене спитали, що найбільше люблю у горах, то я розповів би вам не про той дитячий захват і острах, з яким завжди дивлюсь на вершини. Не про той солодкий присмак води із холодних струмків і не про ту насолоду, яку ця вода приносить після підйому серед літа. Не про гулкі удари мого серця на пульсі під 190, коли довго-довго сильно-сильно крутиш педалі або щосили тримаєш кермо залізного коня на спусках і вузьких стежках.

Не про потоки радості, до непристойного невтримної, забиваючої подих, приносячої щастя, огортаючої шию, відкриваючої рота і кричащої: «Ну от жеш вона — Вершина моя омріяна!!!». Не про очі, які самі на мить заплющуються від насолоди побаченого широкими зіницями краєвиду, втягнутого повними грудьми чистопрохолодного повітря. Не про ті ниточки, якими вишиває моя доля шляхи, доріжки, стежинки, напрями і сліди для дряпання-долання кіломілісантиметрів емоцій.

Достатньо було лиш раз туди потрапити, щоб запам’ятати її ім’я назавжди: «Полонина Боржава». Найдовший хребет Закарпаття, на якому немає місця машинам. Проте є місце нам, верхи на велах чи байках, навіть конях або лижах, чи просто на своїх двох. Вузька доріжка, яка називається «Рефлекси», в’ється самою верхівкою і ділить ваш світ на дві частини: «Стою» і «Лечу». Природа створила лезо хребта таким вузьким, що там не важко втратити рівновагу. Уявіть доріжку, місцями завширшки з півметра, коли рівну, коли похилу, а то й з камінням. А тепер додайте сюди два колеса, 115 ланок ланцюга і найголовніше питання: «Гальмувати чи не гальмувати?».

Якщо ти вправний і сміливий, то відчуєш пристрасть, і вона заговорить до тебе. Забудь, де небо і де ноги, просто слухай. Вона відкрита і незахищена для тих, хто вишуканий слухач. Хто чує не шурхіт піску, а коловорот морської піни, не скрегіт каміння під колесами, а гулкі удари барабанів довкола, всюди. Ти пірнаєш у цю стихію, і починається симфонія! Свист, крик вітру у низьких кущах чорниць натягне струни гітар і дісторшином наповнить вуха.

Пекельні соло переграють твій переляк, не чутно навіть биття серця! Скрипки дискових гальм залоскочуть кожною волосинкою на спині, ці партії солодкі допоки струнами віолончелі, вибухами адреналіну очі побачать страх. «Стрибаййй!!!» – кричать тобі. Хіба ти не чуєш, це ж твої янголи?! Ризикуй, хіба не для цього ти сюди потрапив? Вдихай свободу! Не бійся падати, адже твій успіх – це те, як високо ти зможеш злетіти після важкого падіння. Якщо ВИ вірите у те, що життя вимірюється не кількістю «вдохів-видохів», а кількістю моментів, від яких захоплює подих, якщо ВИ запитаєте, що найбільше я люблю у горах, то я ВАМ скажу: «Відповідь там – вгорі!».

Полонина Боржа́ва – гірський масив на Полонинському хребті в Українських Карпатах, між річками Латорицею та Рікою у межах Закарпатської області. Довжина понад 50 км, ширина 3–4 км (місцями до 10 км), висота до 1681 м (г. Стій). Пригребеневі поверхні вирівняні, з окремими конусоподібними вершинами. Південний схил полонини похилий, північний — крутий, обривається у долину річки Рипинки. До полонини Боржава примикає полонина Кук, яку часто розглядають як подовження Боржави. До Боржави також відносять хребет Палений Грунь.

Масив складається з флішу (у верствах переважають пісковики). Схили розчленовані притоками річок Боржави, Латориці і Ріки. До висоти 1200—1450 м — пояс букових лісів, вище — полонини. На схилах г. Стій — заказник державного значення Росішний, а також заказник Потік Оса. Головні вершини: Стій (1681 м), Темнатик (1343 м), Великий Верх (1598 м), Магура-Жиде (1518 м), Граб (1374 м), Гимба (1494 м), Плай (1060 м).

Починаючись з Воловця, ваш шлях лежить лісовозними дорогами до старої австрійської сироварні, далі – на гору Плай і метеостанцію. Високогірний об’єкт тут відкрили ще у липні 1968 року як метеостанцію. 10 років по тому, у листопаді 1978-го, його перепрофілювали у сніголавинну станцію «Плай». Після цього вона, окрім традиційних зведень про останню метеорологічну ситуацію, у зимовий період ще й повинна була передавати інформацію про стан сніжного покриву. До речі, цікаво, що у 1969–1970 роках тут начальником загону працював В’ячеслав Чорновіл. Це засвідчує відповідний пам’ятний знак, встановлений неподалік.

Від Плаю вузьким траверсом, оминаючи Високий Верх, виходите на стежку до Стою. На вершині знаходите залишки РЛС, підірваної військовими після закінченя терміну її експулатації. На спуску від Стою до Вовчого від швидкості 45 км/год і перепаду висоти вам точно позакладає вуха.

Сергій Молодід, Максим Мельник, Євген Шилов (с)